МІЖКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ В РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЧАСИ (I–V СТ.)

Анотація

Статтю присвячено проблемі поширення християнської духовно-практичної моделі світу у Північному Причорномор’ї в I–V ст. Простежено історичні передумови становлення міжкультурної взаємодії у цьому регіоні, окреслено етнокультурне та геополітичне розмаїття держав і народів до Різдва Ісуса Христа. Обґрунтовано автохтонність праукраїнських спільнот, їх тяглість і конструктивну роль у процесах духовного та культурного обміну із Західною й Східною Римськими імперіями. Зазначено, що християнські впливи почали поширюватися практично одразу після Воскресіння Ісуса Христа завдяки діяльності апостолів Андрія та Павла, інших подвижників і мучеників віри, які стали духовними провідниками народів Північного Причорномор’я.
Головними осередками поширення християнства на терени давньої України виступали грецькі міста-поліси на північному узбережжі Понту Евксинського, зокрема Херсонес, Ольвія, Тіра та інші центри античної цивілізації. Саме тут діяли єпископські кафедри, відбували покарання мученики за віру, а їхній подвиг і приклад жертовності сприяли масовому наверненню місцевого населення до нового світогляду. Давні слов’яни, зокрема поляни, отримали потужний цивілізаційний поштовх у своєму культурному й державотворчому розвитку, який став підмурівком майбутньої української державності. Своєю чергою, інші народи регіону — готи, гуни, хозари — перекладали Святе Письмо на рідні мови, утверджуючи християнство як духовну та державну основу суспільного життя.
Зміна парадигми світовідношення і духовно-практичної діяльності означила перехід від племінного політеїзму до монотеїзму, що сприяло консолідації етносів, моральному вдосконаленню особистості та культурному збагаченню суспільства. Християнство стало об’єднавчим чинником духовного розвитку народів Північного Причорномор’я й важливою складовою формування української цивілізаційної традиції.