МІФИ ВІЙНИ ТА МІФИ НАВКОЛО ВІЙНИ: СПРОБА АНАЛІЗУ

Анотація

Стаття присвячена актуальній теоретичній і практичній проблематиці, пов’язаній із російсько-українською війною. Автор статті ставить на меті дослідження феномена, який може бути охарактеризований як міфи війни. Перший із цих міфів (точніше, групи міфів) полягає в ототожненні всіх українців із совєтським населенням, яке у своїй переважній кількості неспроможне на самочинні дії та звикло у всьому покладатися на владу, на її настанови та ідеї. Наступна група міфів, яка побутує як у зарубіжній, так і частково в українській суспільній думці, полягає у запереченні належності рашизму, його настанов і практики, до одного з різновидів фашизму. Мовляв, рашизм – це жахливо, проте це не фашизм. Але цей міф заснований у найкращому разі на непорозумінні. З цим міфом змикається міф, який заперечує тоталітарний характер як російської держави, так і низки її союзників (Білорусь, Іран, Північна Корея тощо). Ці держави приписують чи то до авторитарних, чи то до «повністю невільних» держав, в останньому випадку ігноруючи принципову різницю між ними та, скажімо, Гаїті. Проте тоталітарна держава відрізняється тим, що за рідкісними винятками її неможливо змінити шляхом скинення правлячого режиму, її можна тільки зруйнувати тим чи іншим способом. Наступний міф полягає у покладанні головної провини за невдачу контрнаступу 2023 року на українське командування, на його неправильні плани та дії. Автор статті доводить, що за умов відсутності необхідної підтримки з боку тих західних партнерів, які понад усе боялися «посилення ескалації», контрнаступ апріорі був приречений на невдачу, правильним був би перехід до стратегічної оборони, а міф цей поширюється тими, хто насправді прямо причетний до невдачі наступу. Нарешті, ще один міф нинішньої війни пов’язаний із використанням рашистами тисяч т.зв. «біженців» і «мігрантів» з країн Азії й Африки для «гібридної війни» проти Євросоюзу задля того, щоб відволікти його увагу та послабити підтримку України.