ЛЮДЯНІСТЬ І ВІЙНА: ДО ПИТАНЬ РОЗРОБКИ КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ

Анотація

У статті здійснено соціально-філософський аналіз підходів до вивчення і деталізації соціокультурних складових категорії «людяність» в контексті екзистенційних загроз сучасності. Розглядаються основні принципи людяності в трьох ракурсах – екзистенційному, гносеологічному та соціально-комунікаційному. У роботі пропонуються нові підходи до розробки теоретичних основ, що дозволяють поєднати традиційні уявлення про людяність з викликами сучасного світу. Виявлено проблеми формування та вдосконалення категоріального апарату, що використовується для дослідження поняття людяності в умовах війни. Автор аналізує історичні та сучасні філософські підходи до визначення людяності, звертаючи увагу на їхню релевантність у контексті збройних конфліктів. Розробка нових категорій і понять у філософії людяності дозволила автору більш точно оцінювати та розуміти соціальні процеси, пов’язані з війною, і, що важливо, сприяти пошуку шляхів збереження людяності навіть у найскладніших умовах.
У контексті реальних чинників і обставин довготривалої війни, розв’язаної московією на теренах України, та враховуючи обставини українського сьогодення, концепт людяності береться до розгляду не лише в якості абстрактно-моральної доктрини, але і значимої суспільної практики, обов’язку, правової норми й інструменту захисту прав людини, потерпілої від збройного насильства. Встановлено, що гуманна як і антигуманна поведінка особистості в умовах війни знаходить відображення в певних філософських аспектах становлення особистості, що відповідають теорії людяності на війні.
В статті обгрунтовується необхідність соціально-філософської розробки концепту «людяності» як цілісної, науково вивіреної і обгрунтованої концепції, що сьогодні повинна об’єднувати зусилля держави та української спільноти в подоланні всіх соціально значимих негативних обставин війни.