ГОЛОДОМОР 1932–1933 РР. – УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ТА МІСТО: РЕАЛЬНИЙ І ХУДОЖНІЙ ВИМІРИ (ЗА ТВОРАМИ ОЛЬГИ МАК ТА ЛЮБОВІ БУРАК)

Анотація

За роки від проголошення незалежності України у справі розсекречення сподіяного злочину – свідомої організації Голодомору 1932–1933 років, а також його дослідження, надання йому публічності в нашій державі та у світі, зроблено дуже багато, аж до визнання міжнародною спільнотою цього злочину геноцидом проти українського народу. Проте моторошна смерть мільйонів наших співвітчизників і досі болем відкликається у багатьох родинах, і досі відкриваються нові факти, про які раніше мовчали, документи, з котрих знято печатку «секретно». Художня література як галузь культури та особливий спосіб відображення дійсності також містить твори, що увіковічнюють цю трагедію, розповідаючи про неї емоційніше, із притаманним таким творам психологізмом. Серед них більше проаналізована проза Т. Осьмачки, І. Багряного, В. Барки, У. Самчука та багатьох інших відомих митців слова. У цій статті для аналізу задіяні повість «Каміння під косою» Ольги Мак (1913–1998), української письменниці, яка проживала у діаспорі, хоч Голодомор пережила в Україні, та оповідання-новелу «Жорна» із збірки «Благовіщення» сучасної української поетеси та письменниці із Тернополя Любові Бурак. Примітно: ці твори надаються до порівняння ще й тому, що у першому зображено події Голодомору у місті, хоч історія села тут також присутня через біографію головного героя, а у другому – суто в селі. Назва першого твору – метафорична, бо таким «камінням» для більшовиків виявилися гуманізм українців, вроджена гідність, витривалість, самопожертва, здатність ділитися останнім, сила духу та віри навіть у критичних ситуаціях. Оповідання Любові Бурак назване «Жорна» (виготовлялися з каменю), бо цей пристрій для перемелювання зерна став для описаної родини священним, оскільки разом із вмираючою «бабою» усім зберіг життя. Крізь призму описаних історій читач занурюється у сторінки тогочасного життя окремих родин і водночас – усього народу.