УКРАЇНСЬКІ ВЧИТЕЛІ В РОКИ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ

Анотація

У статті проаналізовано протиріччя, що сформувалися внаслідок більшовицької окупації України та спроб московського комуністичного керівництва запровадити в Україні виховну та педагогічну модель, повністю тотожну російській. Проте ці спроби певний час зазнавали фіаско, оскільки керівництво наркомату освіти УСРР відстоювало власну позицію, що базувалася на тезах про необхідність розбудови вітчизняної моделі освіти. Повсякденне життя системно демонструвало всі протиріччя комуністичної системи. Педагоги висловлювали незадоволення комуністичною владою та відмовлялися навчати дітей у дусі радянської демагогії. Комуністичний режим в Україні мав намір сформувати так звану «нову людину», тобто особу, позбавлену емоцій, тяжіння до власної історії, родини та батьківщини, готовою слухняно віддавати життя за ідеї тоталітарного вождя. Модель виховання «нової людини» тривалий час не була адаптована до українських реалій, яким були традиційно притаманні любов та повага до старших, обожнення дитини, шанобливе ставлення до землі та хліба тощо. З метою знищення українського незламного менталітету та насильного вкорінення комуністичних ідей, більшовики на чолі зі Сталіним вдалися до здійснення злочину геноциду українців, зорганізувавши Голодомор в Україні. Голодомор забрав життя мільйонів людей, насамперед, дітей, він деформував психологію українців, спровокував прояви цинізму та байдужості до горя близьких людей. В роки Голодомору комуністи вживали заходів, спрямовані на переслідування та репресії національно свідомих педагогів. Їх позбавляли засобів до існування, не видаючи продовольчі пайки, за ними стежили та цькували за небажання ширити під час уроків міфи про щасливе радянське повсякдення, їх заарештовували та репресували. Замість вчителів та вихователів так би мовити «старої школи», до закладів освіти України призначалися низько кваліфіковані, недосвідчені, які демонстрували байдужість та жорстокість до дітей. Геноцид українців 1932-1933 рр. став молохом як для українських педагогів, що ще працювали, так і для їх вихованців. Педагоги, які отримали освіту у попередню добу, зазнали переслідувань з боку влади. Остання спрямовувалася на штампування покірних та слухняних виконавців волі вождя. Педагогів так би мовити «старої» школи заступали лояльні до комуністів члени партії та комсомолу. Вони не мали ані педагогічного хисту, ані відповідного досвіду роботи. Проте належність до тоталітарної системи відкривала перед ними перспективи обіймати посади та можливості забезпечувати себе у роки Голодомору.