ОПОЗИЦІЙНІ НАСТРОЇ ТА ФОРМИ ОПОРУ ПРАЦІВНИКІВ ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛІЗНИЦЬ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ

Анотація

У статті проаналізовано специфіку та причини спротиву й антирадянських настроїв, що панували в середовищі працівників Південно-Західних залізниць у 1932–1933 рр. Ключовою особливістю, яка визначала соціальний статус робітників цієї сфери у 1920-х – 1930-х рр., особливо малокваліфікованих, був тісний зв’язок із селом. Спосіб життя залізничників не надто відрізнявся від селянського – вони мали присадибні господарства, а члени їхніх родин працювали в колгоспах. Попри намагання радянської влади «пролетаризувати» робітників залізниць зробити це їй майже не вдавалося. Аналогічно пропаганді не вдавалося й налаштувати залізничників проти селян, зокрема проти «куркульства». Як свідчать зведення ДПУ, в роки Голодомору робітники навпаки солідаризувалися з селянами і співчували їм. Стаючи свідками вивезення зерна й депортації розкуркулених родин, вони розуміли штучну природу голоду та звинувачували владу в його організації. Серед залізничників панували антирадянські настрої, викликані передовсім браком продовольчого забезпечення й затримками у виплаті заробітної плати, а також, як наслідок, голодуванням. Вони без ентузіазму ставилися до кампаній режиму на селі, зокрема хлібозаготівель, до яких їх подекуди залучали. Також залізничники порівнювали ситуацію з минулим та констатували несправедливість політики комуністичної партії. Типовими формами повсякденного опору на залізниці були «антирадянські розмови», поширення чуток про можливий початок війни, «порушення труддисципліни», тобто невиходи на роботу та покидання робочого місця (індивідуальні й масові), відмова від «ударної праці», умисне пошкодження залізничного майна та створення аварійних ситуацій. Всі ці види спротиву не вимагали серйозного планування й координації дій. Натомість активні, сплановані та добре організовані способи опору виявлялися нечасто.