ОПІР ГЕНОЦИДНІЙ ПОЛІТИЦІ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В 1932-1933 РР. ЗА ДОКУМЕНТАМИ ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ

Анотація

Злам 1920-х – 1930-х років, і передусім період Голодомору-геноциду, був для української нації найважчим випробуванням в її історії. Намагання Сталіна та його оточення утвердити комуністичну систему шляхом радикальних соціально-економічних трансформацій і перманентного державного терору (здійснюваного сталінською репресивною машиною) прямо загрожували традиційному укладу життя українських селян-власників, підривали основи їхнього багатовікового буття, ставлячи мільйони працелюбних, заможних господарів на межу виживання. Ці процеси відзначалися як в радянській Україні, так і на теренах компактного розселення сотень тисяч українців в інших регіонах СРСР. У відповідь українське селянство намагалося всіма засобами чинити спротив комуністичному засиллю, активно долучаючись до протестних дій, що мали різні форми прояву та специфіку (часто переростаючи у відверто збройну повстанську боротьбу). У представленому дослідженні на основі матеріалів архівно-слідчих справ, переданих до фондів Національного музею Голодомору-геноциду з Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України, висвітлено окремі, найбільш поширені, види й методи спротиву українців геноцидній політиці комуністичного тоталітарного режиму в 1932–1933 рр. На прикладах трагічних життєвих історій конкретних осіб, фігурантів означених архівно-слідчих документів, розглянуто їхню реакцію на впроваджувані режимом комуністичні експеременти, поведінкові стратегії виживання тощо. Акцентовано увагу на висвітленні прагнень звинувачених, їхньому баченні та оцінці тодішніх стрімких соціально-економічних змін на локальному рівні. Заразом на підставі протоколів допитів, відповідних постанов і вироків показано результати діяльності тогочасної радянської карально-репресивної системи, зокрема судової.