КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ГОЛОДОМОРУ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ ЗАБОРОНИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ГЕНОЦИДУ

Анотація

У статті висвітлюються проблеми та перспективи встановлення кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні в контексті досвіду криміналізації заперечень геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів у країнах Європи. На думку помітної частини західних дослідників, судове переслідування осіб, які заперечують геноцид, повинно відбуватися насамперед у тих країнах, де у минулому мало місце масове винищення великих людських груп, й суспільство яких володіє знаннями про відповідний історичний контекст. Криміналізація заперечень геноциду в країнах Європи відбувалася поетапно. Упродовж 1990-х рр. кримінальну відповідальність за заперечення злочинів Третього рейху, зокрема Голокосту, встановили Франція, Німеччина та Бельгія. На початку ХХІ ст. низка країн Східної та Південної Європи запровадила відповідальність за заперечення злочинів учинених нацистським та комуністичними тоталітарними режимами. Черговий етап криміналізації заперечення геноциду почався в 2015–2016 рр., він характеризується встановленням загальної заборони на заперечення усіх без виключення випадків геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Закони такого плану прийняли Іспанія, Італія, Німеччина та ін. Натепер міжнародне право не вимагає карати за заперечення геноциду, але помітними є тенденції, які ведуть до встановлення такої універсальної норми. Упродовж 2003–2008 рр. Європейський суд з прав людини та Європейський парламент прийняли низку рішень, які обґрунтували право демократичних країн обмежувати свободу слова щодо тих питань, які стосуються заперечення злочинів нацистського тоталітарного режиму Третього рейху. Заперечення геноциду провокують суспільне напруження, а також є порушенням права на повагу до людської гідності – потерпілими у справах такого гатунку вважаються не лише жертви геноциду, але й їхні нащадки.