ОПРИЯВЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ГЕНОЦИДУ: ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА VS ДЖЕРЕЛА ОСОБОВОГО ПОХОДЖЕННЯ ПРО ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ 1932–1933 РР.

Анотація

Тоталітарні держави контролюють інформаційний простір, стежачи за тим, щоб оприлюднювався тільки той наратив, який не суперечить офіційному. У такий спосіб, з одного боку, формувалися «класичні архівні» джерела, підвладні тоталітарним режимам. З іншого – упосліджені та переслідувані члени суспільств, репресовані та проти яких чинилися злочини проти людяності, залишалися непочутими. Враховуючи часту ліквідацію диктаторами не лише безпосередніх свідків своїх злочинів, але й опосередкованих (документів), з’ясувалося, що часто чи не єдиним доказом, здатним бути використаним у суді проти винних у геноциді, є саме усна історія. Здебільшого те, що лишилося після архівоциду в українських архівах компартійних органів, є документами місцевого рівня. Ці джерела містять факти, переважно «дозволені» партією. «Недозволені» ж факти як частину історії Голодомору доводиться відшуковувати передусім в усній історії. Метою дослідження є огляд окремих тематичних аспектів Голодомору з точки зору їхньої кореляції в документальних джерелах та усній історії. Через умисне нищення документів епохи Голодомору (1930-х рр.) ми маємо набагато менше відомостей від фахівців сільського господарства, медицини, освіти. Такі дані, як і низка інших, часто відсутні або частково присутні в архівних джерелах, можуть бути виявлені в усній історії. Таким чином, наявні у документальних джерелах про Голодомор прогалини часто перекриваються свідченнями усних історичних джерел. Крім того, джерела особового походження пропонують погляд “знизу”, часто корелюючись з інформаційними блоками документальних джерел: рівень смертності, виражений зокрема в описові трупів на вулицях; методи конфіскації продовольства; доля дітей; втечі з села як стратегія виживання; чорні дошки. Таке паралельне прочитання дозволяє «розкрити» документи, спродуковані совєтською тоталітарною державою.