«ПІЗНАЙ СЕБЕ САМОГО»: НАЦІОНАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ЗВУЧАННЯ ПОЕМИ-СИМФОНІЇ П. ТИЧИНИ «СКОВОРОДА»

Анотація

Шануючи пам’ять Григорія Савича Сковороди у ювілейний рік від дня народження, можемо говорити про вічний, невичерпний потенціал його творчості та ідей, які наділені категорією позачасся, набирають нових смислів у кожну епоху ось уже майже три століття. Життя та філософсько- літературна спадщина Г. Сковороди (що за змістом взаємодоповнюються, бо у свої твори він вкладав роздуми про смисл буття) з різного погляду неодноразово досліджувалися науковцями. Стали вони предметом осмислення й у літературно-художній творчості багатьох письменників та поетів, у тому числі й Павла Григоровича Тичини.
У цій статті авторки зробили спробу проаналізувати поліфонічні мотиви поеми-симфонії українського поета П. Тичини «Сковорода», звернули увагу на її національно-філософське звучання. Цікавим бачиться уже сам жанр твору – симфонія, що цілком виправдано його побудовою та особливостями звучання (як відомо, П. Тичина є творцем багатьох «музичних» поезій, оскільки мав надзвичайно тонке відчуття звукового ритму, до якого вміло підбирав словесні форми). Головним лейтмотивом твору проходить ідея пізнання й пошуку свого місця у соціумі та світі. Над питанням істиннності, «правильної доцільності» власного життя задумувалася, напевне, чи не кожна людина. Г. Сковорода ці прагнення вклав у лаконічний вислів, який за століття уже став сентенцією, – «пізнай себе самого». Описані митцем мисленнєві пошуки, вагання та формування переконань філософа відбуваються на тлі національного простору й дійсності, які були для нього рідними, а спілкування із «людом» він цінив понад усе, як і особисту свободу, бо, тільки будучи вільним, можна бути правдивим, відвертим і щирим. Це кредо Г. Сковорода ствердив іншою провідною ідеєю свого життя – «світ ловив мене, але не спіймав». Ці слова викарбувані на його могилі.