ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Анотація

Стаття присвячена аналізу творчої спадщини Пантелеймона Куліша в контексті сучасних реалій. Науковий доробок Пантелеймона Куліша надзвичайно широкий. Це і загальна концепція української культури та мови, і проблеми розвитку самої української нації, її ментальності та історичної місії. У запропонованій статті мова йде, насамперед, про проблему особистісної орієнтації стосовно «внутрішнього» і «зовнішнього» в людині, розуму і серця. Пантелеймон Куліш, не поодинокий дослідник, що звертає увагу на ментальної особливість українців щодо протиставлення серця і розуму, почуттів і логіки. Ментальний характер такого протистояння продовжується у протиставленні «города» і «хутора» як уособлення, відповідно, цивілізації та культури. Культура для П. Куліша постає чимось сакральним, споконвічним, духовним утворенням, що, власне, і створює внутрішню людину. Стверджується, що в певному сенсі спрямованість руху цивілізації та культури є діаметрально протилежними. Оскільки цивілізація тяжіє до уніфікації та стандартизації, а культура, як зосередження духовних потенцій — до індивідуальності та унікальності. Глобалізація, як цивілізаційний рух, спричиняє інтегративні процеси та трансформацією національної культури в бік її уніфікації. Провідною ідеєю Кулішевих роздумів протягом, практично, всього життя було намагання зберегти національну самобутність українського народу, його мову й культуру, звичаї і традиції – і, разом з тим, залучити до європейської спільноти українців. Тож побоювання Пантелеймона Куліша, щодо цивілізаційного тиску на національну культуру, мають незаперечні підстави. І, наостанок, автор звертається до думок Куліша щодо проблема особистості людини, її долі, її національного способу буття, а також проблеми самопізнання.