УКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ІСТОРІЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ

Анотація

У статті проведено аналіз політичних поглядів та ідейних напрямків української політичної еміграції після Другої світової війни, відомої як Третя хвиля еміграції. На основі здійсненого огляду показано, що українська політична еміграція повоєнного часу була політично та ідейно строкатою спільнотою, діяльність якої у політичній царині, як у теоретичному, так і в практичному вимірах, мала, значною мірою, конфліктний характер. Об’єднавчими принципами виступали однак ідея державної незалежності України та прагнення до повалення комуністичного режиму. Розбіжності у поглядах найбільш впливових політичних сил полягали у визначенні стратегій і тактики визвольної боротьби, пошуку союзників та визначенні власної ролі у цій боротьбі. Важливим вихідним пунктом для вироблення принципів і методів національно-визвольних змагань було ставлення до Української РСР – тут позиції різних політичних сил коливалися від її визнання як номінальної й обмеженої форми української державності до заперечення її політичної суб’єктності та оголошення територією, окупованої московсько-більшовицькою владою. Важливий аспект у ставленні до радянської України в цілому полягав у відношенні різних політичних партій до факту членства Української РСР в ООН та у тлумаченні міжнародно-правового значення цього факту в контексті відстоювання політичної суб’єктності та прав України. На цих прикладах, зокрема, проілюстровано, що політичні погляди української еміграції коливалися від лівих до правих, створюючи широку плюралістичну картину ідейно-політичного життя.