ДУХОВНІСТЬ ЯК ОСНОВА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

Проаналізована трансформація духовних та освітніх практик у сучасній культурі. Розглянуто духовність як основу сучасної української ідентичності. Доводиться, що український постколоніальний дискурс не можливий без взаємодії модерного та постмодерного типу ідентичності. Це критика модерного і постмодерного способу бачення проблеми. Культурно-соціальними наслідками першого етапу інформаційного суспільства, першого етапу глобалізації є: внутрішня фрагментизація робочої сили на інформаційних виробників та решту; соціальне виключення багатьох індивідів та цілих сегментів суспільства. Новий етап розвитку ідентичностей має консолідувати суспільство. Доводиться, що діалогічна природа комунікації формує ідентичність як знання природи власного «Я», що готове дати відповідь на виклики Іншого, тим самим формується не тільки моя ідентичність, але й моє місце у світі, моя духовність, межі моїх цінностей. Модерний тип ідентичності пов’язаний з нацією-державою, яка намагається максимально розповсюдити свій вплив, модерний тип ідентичності виробляє колоніальний світ, де відбувається чіткий поділ на метрополію та колонії, особливим типом колоній стають внутрішні колонії. У випадку з Україною, ми можемо бачити складне поєднання зовнішнього та внутрішнього колоніалізму, особлива небезпека внутрішнього колоніалізму полягає у тому, що до кінця залишається неясним, хто підкорювач, а хто підкорений. Постмодерний тип ідентичності в культурі Слобожанщини пов’язаний із переосмисленням модерну, він не стільки критичний, скільки об’єднувальний. Людське буття у глобалізованому світі повинне спиратись на поновлення гуманістичних ідеалів, відчуття дому та безпеки. Пропонується нова етика, заснована на принципах свободи, демократичності та поваги до кожної індивідуальності, що поширює нове розуміння духовності у зв’язку з національною культурою та національним світоглядом.