МОВНИЙ АСПЕКТ ПОСТКОЛОНІАЛЬНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ: ДЕСТРУКЦІЯ «ПРАВА МОВИ» ЯК ФУНДАМЕНТУ ПРАВА НАЦІЇ

Анотація

Стаття присвячена аналізу проблеми постколоніальної ментальності в сучасній Україні, зокрема, питанню її мовної складової. Епоха неоколоніалізму продовжує існувати навіть після фактичного розпаду колоніальної системи в ХХ ст. Наслідками тривалого колоніального минулого народів і націй є деформоване почуття національної ідентичності та, відповідно, явище постколоніальної ментальності. Понад триста років колоніального режиму в Україні і цілеспрямованої політики культурної експансії та мовного гноблення сприяли формуванню такого спотвореного типу суспільної свідомості, яка перешкоджала становленню національної самосвідомості. Основним виявом постколоніальної ментальності є зневажливе ставлення до української мови, применшення її значення як фундаменту розбудови нації, оскільки штучно насаджений білінгвізм насправді постає засобом зросійщення. Доведено, що попри цілеспрямовану, але непослідовну політику реукраїнізації за часів Незалежності, все ж домінуючі впливи російської мови в суспільному та побутовому вжитку не можна ігнорувати, оскільки здебільшого ці явища носять відверто шовіністичний характер, що проявляється в очевидному наступі на легітимацію української мови як мови Держави Україна, як основи права нації загалом, а також виступають полем для спекуляцій у вигляді свідомого засобу зросійщення, який вдало маніпулятивно завуальований у гасло необхідності білінгвізму, який позиціонується як невід’ємний атрибут сучасного глобалізованого світу. Дихотомія українське/російське здебільшого проявляється в аксіологічному плані як ганебне/престижне, що, на думку авторки, є одним з виявів постколоніальної ментальності українства, а саме – мовний аспект функціонування та навіть зіткнення двох культур, націй, світоглядних систем та ментальностей. Мовний вияв постколоніальної ментальності українства виступає предметом аналізу проблеми пошуку засобів та зусиль з метою консолідації української нації у зв’язку з нагальною потребою протистояння та запобігання лінгвоциду з боку держави-агресора, оскільки подібні колонізаторські практики в умовах демократичних суспільств є тотальним анахронізмом.