ЦЕРКВА В УМОВАХ ВІЙНИ: РОЛЬ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ПІСЛЯ 2014 РОКУ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу трансформаційних процесів у церковно-релігійній сфері України після 2014 року в умовах російської військової агресії. Досліджено динаміку релігійної самоідентифікації населення, яка засвідчила зростання підтримки Православної Церкви України з 23,4% у 2021 році до 56,7% у 2024 році та значне зниження прихильності до УПЦ Московського Патріархату з 12,8% до 3,2%. Проаналізовано трансформацію функціональної ролі релігійних інституцій, які перетворилися на активних учасників національного опору через організацію волонтерських центрів, гуманітарної допомоги та розвиток військового капеланства. Розглянуто процеси цифровізації релігійного життя, коли богослужіння та духовні практики масово перемістилися в онлайн-простір, формуючи нові моделі церковної комунікації. Висвітлено регіональну специфіку релігійних трансформацій, де західні області демонстрували швидку переорієнтацію на автокефальну церкву, тоді як східні регіони переживали складніші процеси зміни конфесійної ідентичності. Досліджено міжконфесійні відносини у воєнний час, що характеризувалися посиленням екуменічної співпраці у гуманітарній сфері при збереженні канонічних суперечностей. Проаналізовано зміни у державно-церковних відносинах у контексті забезпечення національної безпеки та питання співвідношення релігійної свободи з протидією використанню релігійних структур у гібридній війні. Розглянуто богословську рефлексію воєнного досвіду, формування української теології визволення та переосмислення традиційних релігійних цінностей у контексті боротьби за державний суверенітет. Визначено перспективи подальших досліджень релігійної сфери у постконфліктний період, зокрема процесів духовної реінтеграції деокупованих територій та формування нової моделі церковно-суспільних відносин.